Геми є витворами одного з найдавніших та прекрасних мистецтв – гліптики. Гліптика зародилася ще у найдавнішій цивілізації на Землі – Стародавньому Шумері – як мистецтво мініатюрного різьблення на камені. У ті часи кольорові камені мали для людей сакральне значення, і володіти ними могли лише представники найвищих верств населення. Тоді вважалося, що вирізьблений на кольоровому камені знак посилює його магічні властивості. Також камені з вирізьбленими на них символами та зображеннями стали використовуватися як печатки, що залишали відбиток на м'якому матеріалі, такому як віск або глина. Поступово мистецтво гліптики розповсюдилося по всій Месопотамії, потрапило до Єгипту. Тут особливо треба відзначити розвинуте у Єгипті різьблення мініатюрних жуків-скарабеїв, які мали для єгиптян містичне значенння та використовувалися як амулети.
Особливо високого рівня гліптика досягла в античних державах: у Греції, а згодом у Римі. Геми дуже цінувалися тут і вважалися досить дорогими прикрасами. Ще у II тисячолітті до н. е. мистецтво гліптики потрапляє до стародавньої Елади. Місцеві майсти різьбять прекрасні інталії – геми з увігнутим дзеркальним зображенням, призначені для відбитків. Після довгого занепаду мистецтво гліптики знову відроджується у Греції в середині I тисячоліття до н. е. Геми станють дорогими прикрасами і втіленням краси природи.
У IV ст. до н. е., за доби Елінізму, майстри гліптики винаходять нову форму гем – камеї. У камей, на відміну від інталій, зображення було рельєфним. Камеї вже не виконували роль печаток, а були у повному сенсі дорогими прикрасами. Величезне розповсюдження отримали геми й у Римській імперії, де мистецтво гліптики досягло дуже високого рівня. Лише імператори і дуже заможні аристократи могли дозволити собі мати власну дактіліотеку (гр. дахтіло – палець) – зібрання гем. Величезні дактіліотеки були у Юлія Цезаря. «Він постійно, із великим захопленням скуповував різьблені камені», – писав про нього Светоній.
Нам мало відомо про більшість майстрів античного періоду. Історія донесла до нас лише імена деяких з них. Це видатний різьбяр інталій Дексамен Хіоський, який жив у V ст. до н. е., автор портрету Олександра Македонського Пірготель, талановитий грецький майстер Діодор Самоський, відомий тим, що на п'ятишаровому сардоніксі вирізьбив ліру, оточену роєм бджіл. Камінь було вставлено у перстень, який коштував стільки ж, скільки рідний острів Діодора. Відомим різьбярем, автором портрету Августа, був римлянин Діоскорид.
Із занепадом Римської імперії зазнала занепаду і гліптика. Грубішають форми, повертається старе містичне сприйняття гем, при якому було достатньо невеликого знаку або схематичного зображення для посилення магічних властивостей каменю.
У цей же період відбувається занепад античного світосприйняття, на зміну йому приходить нове – християнське, більш зосереджене на внутрішньому світі людини. Християнські іконографічні сюжети починають поступово проникати й у гліптику.
Особливий розквіт християнська гліптика пережила у Візантії – спадкоємиці Римської імперії. Виразність образів камей-ікон у поєднанні з високою майстерністю виконання досі вражають уявлення.
Візантійська традиція християнської гліптики мала величезний вплив на сусідні культури. Кам'яні рельєфні іконки різьбили у всіх православних слов'янських країнах, у Закавказзі, на Близькому Сході. Візантійські майстерні існували в Італії. Тут з-під різців талановитих майстрів вийшло багато прекрасних робіт, а традиція християнської гліптики дала поштовх розвиткові італійської гліптики епохи Відродження, коли майстри стали копіювати античні геми.
З прийняттям християнства різьблення камей-ікон потрапило й до Київської Русі. Камеї тут були дуже популярними, вони, хоч і різьбилися з більш м'яких порід, тим не менш, вважалися дорогою прикрасою, оскільки потребували індивідуальної авторської роботи майстра. Тому носити їх могли дозволити собі лише заможні верстви населення: князі, бояри, вище духовенство, купецтво.
З початком епохи Відродження гліптика знову оживає у Західній Європі. Цьому передувало захоплення античними гемами, що збереглися, і які дуже цінувалися. Так, наприклад, завзятий антиквар папа Павло II обіцяв абатству Сен-Сернен у Тулузі побудувати міст через Гарону в обмін на «камею Августа», але капітул абатства вирішив, що ціна недостатньо висока, й угода не відбулася... Родоначальниками новітньої гліптики стали італійці Вітторіо Пізано і Донателло. Створював геми й видатний скульптор і ювелір тієї епохи – Бенвенуто Челліни.
Новий розквіт гліптики розпочався у ХVIII ст., коли виробництво гем супроводжувалося колекціонуванням стародавніх творів цього мистецтва. Камеї були дуже популярні при дворі Наполеона Бонапарта. Тут особливо цінувалися камеї-портрети, увічнив себя у камені й сам імператор. Останнім значним підйомом гліптики була эпоха модерну, коли дуже популярними були брошки з камеями із шаруватого каміння або мушель. У наші дні гліптика переживає чергове народження.
Гліптика має багатотисячолітню історію і справедливо вважається вічним мистецтвом. До наших днів не збереглася більшість стародавніх творів живопису, скульптури, архітектури, і лише невеликі геми, вирізьблені на твердому камені, часто лишаються єдиними свідками цілих епох.